Слово «волонтер» з французької означає доброволець. Волонтерами спочатку називали тільки тих людей, які виключно зі свого бажання поступали на військову службу.

Дехто вважає роком виникнення волонтерського руху 1859 рік, коли французький письменник-журналіст Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами війни, запропонував ідею створення Червоного Хреста – організації, яка працювала б на добровільних засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються волонтерські організації у всьому світі і донині.

Однак, тільки у минулому столітті, яке було переповнене війнами, волонтерство виокремилося у соціальне явище. Після Першої Світової, у Франції був здійснений один з перших масштабних волонтерський проектів за участю німецької і французької молоді, в рамках якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими і французькими військами. Саме в цей час було засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі.

Мабуть кожен із нас знає таку символічну постать як Мати Тереза. Вона була католицькою  черницею, фундаторкою Ордена милосердя, що займається служінням бідним і хворим. У 1979 була визнана гідною Нобелівської премії миру.

В Україні волонтерство також має свої корені. Усім відомі імена Костянтина Островського, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, які не тільки були відомими політичними діячами, але й меценатами і благодійниками.

У радянський період, де панував дух братства, спільноти, волонтерство набуло риси почесної повинності, згадаймо хоча б славнозвісні «суботники» або ж «недільники». Частенько можна було почути фразу: «добровільно-примусово». Мабуть, саме тому дуже важко відновити престиж і статус волонтерської праці в сучасних умовах.

Звісно, майже 20 років незалежності України – чималий термін. Однак, матеріальні проблеми, засилля світогляду «моя хата з краю», надмірна прагматичність пересічного українця не дають явищу «волонтерства» зацвісти у повну силу.

У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добровільно (без примусу та вказівок „згори”) витрачає на здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом.

Нині спостерігається стрімке зростання попиту на волонтерську працю. З’явилося багато організацій в Україні, які займаються залученням та навчанням волонтерів або тих, що спеціалізуються лише на розвитку волонтерства. Чимало зусиль для популяризації волонтерства докладають не тільки різноманітні громадські організації, а й державні структури.

У 2006 року було вперше проведено Всеукраїнський конкурс „Волонтер року”. Конкурс проводився для того, щоб публічно подякувати волонтерам, а також, щоб продемонструвати приклади волонтерської діяльності і цим самим надихнути інших долучитися до волонтерського руху.

Щороку 5 грудня в Україні, як і у всьому світі, відзначається Міжнародний день волонтерів.

Участь у волонтерському русі не має релігійних, расових, вікових, гендерних і навіть політичних меж. Численні міжнародні мережі волонтерських організацій залучають до своїх проектів і програм понад сотню мільйонів людей щорічно.

Так, для прикладу, ще у 1998 році, більш ніж 109 мільйонів людей по всьому світу взяли участь у найрізноманітніших волонтерських проектах. Якщо говорити про окремі країни, то згідно соціологічних досліджень, 19% населення Франції хоча би раз у житті долучались до волонтерських акцій, кожен третій німець є волонтером, присвячуючи принаймні 15 годин на місяць роботі у добровільницьких асоціаціях, проектах і групах взаємодопомоги, 26% японців мають досвід волонтерства у минулому, майже третина ірландців вважають себе волонтерами…  Цей список можна продовжувати.